Бій на опорному пункті “Льоха”

21 січня 2015 року українські воїни 128 гірсько-піхотної і 17 танкової бригад під командуванням старшого лейтенанта Романа Жованика на опорному пункті «Олексій» («Льоха») під селом Санжарівка зупинили наступ колони 4 мотострілецької бригади 2 армійського корпусу ЗС РФ і розгромили її. Український опорний пункт мав 26 бійців, вони зупинили ротну тактичну групу, що нараховувала щонайменше 28 одиниць техніки: 3—4 танки, близько 10 БМП, декілька МТЛБ, вантажівки, близько 100 осіб особового складу. Успіх бою завдячував кільком факторам: мінні загорожі, встановлені раніше під командуванням капітана Сергія Мелимуки, туман, узвишшя, на якому був розміщений опорний пункт, рух у похідних колонах російських військ, які розраховували на фактор раптовості і суттєву чисельну перевагу. Українські сили мали на опорному пункті 2 одиниці БМП, 2 гранатомети СПГ-9, один танк Т-64.

Зі спогадів командира взводного опорного пункту старшого лейтенанта Романа Жованика, він вирішив підпустити колону ближче, на відстань менше кілометра, і тільки тоді скомандував відкрити вогонь. Першим вистрілив танк і влучив у ворожий.

“Це був єдиний у тому бою постріл нашого танка – після нього заклинив поворотний механізм гармати. Один із їхніх танків влучив у башту нашого, спрацювала активна броня, тому танк вцілів, однак екіпаж отримав контузію, а вибухова хвиля знесла зовнішні баки й пошкодила крупнокаліберний кулемет. Після цього танкісти взяли автомати й почали відбиватися з них. Стріляв ворог прицільно й дуже інтенсивно, у нього була величезна вогнева перевага.”

Паралельно “опорник” відкрив вогонь із усієї наявної зброї. Стріляли у ворога навіть із РПГ – навісною траєкторією, бо відстань була завеликою. Кілька танків і БМП з колони вишикувалися в ряд і відкрили по “Олексію” прицільний вогонь, із “Уралів” і “ГАЗів” висипала піхота, залягла й теж почала стріляти. Незважаючи на те, що українські воїни підбили кілька ворожих вантажівок, танк і БМП (ще кілька машин підірвалися на мінах), “опорник” буквально накривав щільний вогонь із гармат, мінометів і стрілецької зброї. А коли в бойовий порядок почав розгортатися другий ешелон колони, комвзводу зрозумів, що самотужки “опорнику” буде дуже важко, і викликав вогонь артилерії. Оскільки коригувальника на “опорнику” не було, він сам коригував вогонь артилерії паралельно з керуванням бою. “Я мав прямий зв’язок із бригадною артилерією і задіяв її. Фактично ми не дали росіянам розгорнути в бойовий порядок другий ешелон. Це був переломний момент – від нашої артилерії там коїлося пекло, і вони в хаосі почали відступати й тікати. Боялися маневрувати на мінному полі, тому кидали навіть неушкоджені машини. Це була паніка…”

Російські сили втратили знищеними 2 танка Т-64, 2 одиниці БМП-1, вантажівки Урал-4320 і ГАЗ-66, позашляховик. Ще один танк Т-64БВ і БМП російські сили кинули цілими — вони стали українськими трофеями. Українські сили не мали поранених в цьому бою.

Згідно з даними захоплених карт, у випадку успішного прориву через опорний пункт, російське командування планувало взяти смт Миронівський, внаслідок чого українське угруповання в Дебальцевому чисельністю у 2,5 тисяч військовослужбовців потрапило б у оточення.

Бій на “опорнику” “Олексій” 21 січня отримав несподіваний розвиток подій у стані ворога. Через кілька днів розлючені бійці розгромленої колони увірвалися до комбрига 4 мотострілкової бригади армії Росії Костянтина Степанищева (котрий дав наказ про висунення колони в бік “Олексія”) і прострелили йому ногу. Це стало відомо з перехоплених розвідкою переговорів найманців і кадрових російських військових, які є  у вільному доступі в інтернеті. 

Зі слів росіян, Степанищев кинув їх, непідготовлених, на добре укріплені позиції Збройних Сил України, потужний вогонь яких застав колону зненацька. Однак такі твердження виглядають скоріше непереконливою спробою якось виправдати панічну втечу росіян із поля бою, адже росіяни чудово знали про взводний опорний пункт “Льоха”, який постійно обстрілювали.