Бої на Дебальцівському плацдармі

Дебальцівський виступ сформувався у ході боїв літа й осені 2014 року. Він являв собою контрольоване силами АТО Дебальцеве, взводні та ротні опорні пункти навколо нього, а також дорогу до Бахмута (тоді – ще Артемівська), по якій йшло постачання групи військ.
Фактично це був плацдарм 40 км завдовжки і до 20 км завширшки, який “нависав” над Горлівкою, а у ширшому плані – і над Макіївкою, Шахтарськом та Донецьком. Що дуже дратувало проросійські формування, які з осені 2014 року намагалися вирівняти лінію фронту.
Бої за Дебальцівський плацдарм – одне з найбільших зіткнень на Донбасі. З усіх боків у ньому взяли участь тисячі бійців, сотні одиниць техніки й важкої артилерії.

Найгостріша фаза тривала майже місяць – з 25 січня до 18 лютого 2015 р. – й включала в себе як масовані артилерійські обстріли, так і перестрілки на малих відстанях зі стрілецької зброї і навіть танкові бої. Паралельно цьому в столиці Білорусі йшов переговорний процес, який завершився 12 лютого підписанням так званого “Мінська-2”. Утримуючи позиції в районі Дебальцевого, наші оборонці укріпили переговорні позиції української сторони на складних перемовинах у Мінську.

У боях на Дебальцевському плацдармі весь світ побачив професійність і звитягу українських воїнів.
Водночас стала очевидною підступність Росії, яка застосувала там 8 окремих батальйонно-тактичних груп своїх регулярних військ, а її керманичі використовували шантаж і залякування у якості головного інструменту переговорів.

Відхід українських підрозділів, які утримували так званий Дебальцевський виступ, розпочався в ніч із 17-го на 18 лютого. За версією Генерального штабу Збройних Сил України, утримуючи Дебальцевський плацдарм до 18 лютого, українські війська зірвали плани бойовиків на масштабний наступ, який передбачав захоплення Артемівська, Краматорська і навіть подальший рух бойовиків у напрямку Харкова. Аби не допустити розширення меж контрольованої бойовиками території, угруповання всередині виступу мусило якомога довше стримувати сили противника, завдаючи їм максимальних втрат, які б ліквідували загрозу наступальних дій.
Увесь світ спостерігав, як з Дебальцівського плацдарму на підбитих машинах або пішки, із пораненими на руках в режимі повної тиші виходили українські бійці. Такого масового відходу українські війська до цього не здійснювали ніколи.

Також, Дебальцеве – ще один приклад глобального обману і медіа-маніпуляцій РФ.
Коли йшли мінські перемовини, а Україна вийшла з односторонньою ініціативою припинити вогонь, пропагандистські канали створювали враження втечі української армії із Дебальцевського виступу та формували у цільової аудиторії російської пропаганди думку про те, що захоплення міста із околицями є результатом наступу “шахтарів” та “трактористів”, нівелюючи роль російської військової компоненти. Російські ЗМІ також мовчали про реальну картину того, де відповідно до Мінських угод повинна перебувати фізично лінія розмежування.
Засоби масової інформації Росії в ті дні застосували процедуру заміщення. Картинка нібито розгромного “вигнання” українських військ із Дебальцевського плацдарму гасила незручні питання внутрішньої (російської) аудиторії про свої втрати й страшну ціну наступальної стратегії. Насправді потужні удари української артилерії виснажували противника, утримували основні його угрупування на відстані, достатній для практичного виведення частин Збройних Сил України в безпечні та вигідні з тактичної точку зору позиції. У період з 24 січня по 19 лютого в результаті вогневого ураження окупант тут поніс значні втрати: особового складу – до 870 осіб; ракетно-артилерійського озброєння – близько 50 одиниць, бронетанкової техніки – до 110 одиниць, автотехніки – 24 одиниці (Аналіз бойових дій в ході зимової кампанії 2014 – 2015 років ГШ ЗСУ).

Україна вже мала тоді військовий потенціал, аби дати гідну відсіч ворогу. Ось лише один приклад – танкісти 1 окремої танкової бригади на трьох “Булатах” під час Дебальцевської операції під Логвіновим прийняли бій з переважаючими силами ворога на новітніх Т-72Б3. Вони знищили 8 російських танків, не втративши жодного свого.

Українське військо могло довше втримувати Дебальцевський виступ, проте ціною більших жертв. Але для України важливим є життя кожного її громадянина. Ми не РФ, що використовує своїх солдатів як “гарматне м’ясо”, використовуючи таку практику в чеченських кампаніях, а тепер в Україні й Сирії.
Цей плацдарм був і досі є нашим. Відповідно до схваленого в Мінську Меморандуму від 19 вересня 2014 року, який фіксує лінію зіткнення, Дебальцеве повинно бути під контролем України. А насправді – окуповане уже 7 років.

Отже, бойові дії на Дебальцівському плацдармі – унікальна операція Збройних Сил України, зміст якої багатьом став зрозумілий згодом, за кілька місяців. Разом з тим, це героїчна сторінка в новітній воєнній історії України, що назавжди залишиться у нашій історії та в серці кожного з нас.
“Це дійсно була перемога. Я розумію, що Дебальцеве виявилося тим самим наріжним каменем нашої Української держави. Ми показали, що ми можемо, вміємо і воюємо”, – слушно зазначив безпосередній учасник тих подій Євген Степаненко.

Хронологія подій

У березні-квітні 2014 року в Дебальцевому проводилися мітинги, де місцеві мешканці висували низку вимог, серед яких питання про федералізацію, проведення місцевого референдуму, статус російської мови, роззброєння всіх незаконних формувань на території України та інші. 13 квітня 2014 року на будівлі місцевого виконкому було піднято прапор “Донецької народної республіки”, а на дорогах поблизу міста встановлено блокпости. 5 травня депутати міської ради від Партії регіонів та КПУ підтримали проведення незаконного референдуму, який провели у Дебальцевому 11 травня.

Починаючи з 24 липня в місті та на його околицях розпочалися активні бойові дії, спрямовані на звільнення міста від окупації. Внаслідок боїв зазнали руйнувань житлові будинки та центральний ринок. 28 липня українські підрозділи остаточно звільнили населений пункт Дебальцеве. Після зачистки в місті були виявлені техніка, боєприпаси та озброєння, які залишили після себе терористи. На дорогах встановлено й обладнано додаткові блокпости, що дало змогу українським силам укріпити позиції, а також звузити кільце навколо Горлівки та Донецька. Таким чином було перекрито частину шляхів для постачання ресурсів проросійським силам.

Проте російські війська, підтримувані проросійськими найманцями, ледь чи не щодня намагалися повернути контроль над містом через його стратегічну важливість. Дебальцеве — місто з важливим залізничним вузлом, воно також лежить на перехресті двох автошляхів міжнародного значення, один з яких поєднує Луганськ з Донецьком. Із падінням Донецького аеропорту в 20-х числах січня вони розпочали атаки на Дебальцеве з новою силою.

Бій 21 січня став першою значною битвою у зимовій Дебальцевській операції, в якій кадрові російські військові, маючи десятикратну перевагу в живій силі й техніці, отримали таку відсіч, що тікали з поля бою в паніці, кинувши навіть неушкоджену бойову техніку.

25 січня у бою за висоту 307,5 м (опорний пункт «Валєра») поблизу села Санжарівка проросійські терористи тричі штурмували українські позиції. У третій атаці рушило 5 танків і БМП, українські воїни атаку відбили, але й самі вимушено відійшли. Танк терористів на повному ходу розчавив трьох вояків і двічі проїхався по лейтенантові Зозуляку. Над Зозуляком танк застряг, лейтенант пролежав під ним понад годину. Українські вояки почали обстрілювати танк, солдат Руслан Халілов зумів його підірвати 2 гранатами, гранатометник Борис Лисий справу довершив. На тій позиції загинуло 7 українських вояків і десятки терористів. Лейтенант Зозуляк вижив, проте втратив руку.

26 січня під Дебальцевим українські сили відбили чергову танкову атаку бойовиків, внаслідок чого терористично-російські сили втратили 5 танків.

28 січня на прорив українських позицій рушило 40 танків російсько-терористичних військ, але ще на підході було знищено близько 30. В цей день вперше у відкритому бою була розбита широковідома російська приватна військова компанія «Вагнер» — секретний диверсійно-штурмовий підрозділ найманців ЗС РФ під командуванням полковника Дмитра Уткіна.

29 січня в результаті боїв за Дебальцеве бойовики так званої бригади «Прізрак» зазнали серйозних втрат: втрачено до 15 одиниць ББМ і танків, втрати в особовому складі перевищують 100 людей. Підрозділ залишив свої позиції і наступного дня прибув до Алчевська для доукомплектування озброєнням і технікою.

2 лютого група «Інформаційний спротив» оприлюднила дані щодо кількості діючих в районі Дебальцевого збройних бандформувань — близько 3500 осіб, 35 танків, приблизно 90 бойових броньованих машин. Ці сили розподілені на 4 тактичні групи, їх підтримують 3 артилерійські групи — всього до 60 гармат ствольної артилерії і близько 32 установок РСЗВ. Згідно повідомлення РНБО, втрати терористів цього дня під Дебальцевим склали вбитими 84 людей.

Уночі 4 лютого бойовики зробили чергову спробу захопити позиції українських військових, атакувавши з 22:50 Збройні Сили України фактично з усіх видів зброї. На ранок того дня в район Дебальцевського плацдарму російсько-терористичні війська додатково перекинули 18 танків, 23 бойові броньовані машини, до 55 одиниць критого вантажного автотранспорту. Група «Інформаційний спротив» повідомила, що українські військові за три дні вщент розбили танковий підрозділ терорристів, що складався із 16 одиниць техніки. 7 танків було підбито в першу добу наступу, 4 танки було втрачено у ході ударів української артилерії в перебігу подальших двох діб, ще 3 танки вийшли з ладу з інших причин.

За ніч 4 лютого на Дебальцівському напрямку, поблизу Чернухине і Міуса, бойовики двічі намагалися штурмувати позиції українських військових, але їхні атаки були відбиті. Знищили 190 бойовиків. Вранці Д. Тимчук повідомив, що в районі Дебальцевського плацдарму українська артилерія завдала низку попереджувальних ударів по позиціях бойовиків, під Брянкою було накрито вогнем позиції резервного підрозділу ЗС РФ із бойовою технікою.

6 лютого у МВС України повідомили, що українській стороні вдалося домовитись з бойовиками про тимчасове перемир’я та створити «зелений коридор» для евакуації з Дебальцевого мирного населення. Станом на 19-у годину підрозділи МВС та ДСНС евакуювали близько 600 людей.

7 лютого у Новогригорівці українські бійці відбили танкову атаку. Противник намагався штурмувати позиції із застосуванням 5 танків — за підтримки до 50 бойовиків, напад відбито.

9 лютого екс-міністр іноземних справ Швеції Карл Більдт на своїй сторінці у Твіттері написав, що росіяни зроблять усе можливе, щоб захопити Дебальцеве до 11 лютого, коли має відбутися зустріч у Мінську. В той же час група «Інформаційний спротив» повідомила, що за добу в район Дебальцевого бойовики перекинули 15 танків та 10 одиниць ББМ, 2 батарей протитанкових гармат МТ-12 «Рапіра»,8 гармат, 4 установки реактивних систем залпового вогню. Семен Семенченко повідомив, що о 6:00 бронегрупа ворога увійшла до Логвинового. Після 12:00 українські сили почали робити спроби відбити Логвинове. До цього моменту туди підтягнулися додаткові сили противника. Під час боїв обидві сторони зазнали втрат.

10 лютого речник РНБО повідомив, що протягом ночі було знищено понад 30 терористів та приблизно 15 одиниць важкої техніки бойовиків. Того ж ранку в Міністерстві оборони України запевнили, що під Дебальцевим ситуація контролюється ЗСУ. Всі штурмові дії з боку бойовиків були успішно відбиті силами АТО.

10-11 лютого 2014 року під час зачистки населеного пункту Логвинове штурмова група захопила частину населеного пункту, при цьому особисто командир зведеного підрозділу Володимир Гринюк знищив 3 одиниці бронетехніки та до 30 бойовиків. Під час проведення операції отримав поранення, але продовжив керувати підрозділом. Підпорядкована В. Гринюку група знищила велику кількість бронетехніки та живої сили незаконних збройних формувань. 11 лютого терористи відступили з Логвинового після масованих ударів української артилерії — частина у напрямку Нижнього Лозового.

На ранок 12 лютого до Дебальцевого з-під Алчевська підійшла група — 100—110 бойовиків, 6 танків та 11 ББМ, кілька критих вантажівок з гаубицями Д-30. Північніше Вуглегірська у залишків Горлівської «бронегрупи» залишилося 5 танків, очікуючи поповнення. В район станції Байрак (Горлівка) противником було перекинуто 2 РСЗВ БМ-21 «Град» та колону напівпричепів вантажних автомобілів, у супроводі — російські військовослужбовці, половина з них була одягнута в польову форму Збройних сил Росії, інші — в українській формі нового зразка, з нашивками «Укроп» та українськими прапорцями.

13 лютого А. Лисенко повідомив, що згідно з Мінськими домовленостями Дебальцеве має залишитись під контролем української сторони.

З 16 на 17 лютого в район поблизу Вуглегірська була перекинута ще одна тактична група, яка була укомплектована місцевими громадянами — в основному зі складу незаконного формування «Восток» та колишнього «Народного ополчення Донбасу»; загалом до 150 осіб, 6-ти танків, до 10 ББМ, 2 броньованих тягачі БТС-4, 6 армійських вантажівок, 3 джипи, 3 автобуси. Під Вергулівку була перекинута ротна тактична група сил, яких ідентифікували як російські та ті, що мають ознаки терористичних, укомплектованих найманцями неслов’янської зовнішності, на озброєнні як мінімум 15 танків, до 10 критих армійських вантажівок, шість 120-мм мінометів, 2 БМП-2 та 1 командно-штабна машина- на базі БТР-80.

Увечері 17 лютого в.о. речника Генштабу ЗСУ підтверджує інформацію, що інфраструктура Дебальцівського залізничного вузла є знищеною внаслідок постійних обстрілів. Залізничний вузол Дебальцеве для подальшого використання непридатний.

Вранці 18 лютого зі Стаханова були перекинуті великі формування місцевих озброєних людей та російських найманців, техніка та озброєння. Станом на ранок в місті лишилося не більш 300 осіб особового складу, 2 БМ-21 «Град», 1 мінометна батарея — все решта було перекинуте під Дебальцеве. Ресурси з Горлівки також були перекинуті під Дебальцеве — в район Калинівки і північніше Вуглегірська було перекинуто 11 танків та 5 ББМ. З Донецька на Єнакієве через Ясинувату прослідували озброєні 300 осіб при 4 танках, 2 ЗУ-23-2, 3 вантажівки з гаубицями Д-30 на буксирі, 2 БМП-2, 2 БТР-80, 4 тентовані вантажівки. Ці ударні групи були зібрані в Петровському і Куйбишевському районах Донецька — для участі в Дебальцевській операції. Перейшла в наступ ударна тактична група незаконних збройних формувань від Вергулівки. До двох посилених рот вдарило по Дебальцевому з північного сходу. Загалом противники законної влади в Україні ввели у бій близько 25 танків, до 35 ББМ — при підтримці 3-х артдивізіонів — до 40 одиниць ствольної артилерії та 12 установок РСЗВ. Таким ударним кулаком незаконним формуванням вдалося пробитися в місто та зав’язати в східній і центральній частинах вуличні бої. Українськими військовиками було підбито БМП-2 та БТР-70.

З огляду на такий перебіг подій 18 лютого українські військові почали плановий та організований відступ з Дебальцевого, задля прикриття відходу почала працювати українська артилерія, завданням якої є не дати противнику збиратися в «ударні кулаки» та ліквідовувати його вогневі точки. При відході біля Логвинового українські військові 30 бригади полонили 15 осіб з незаконного збройного формування та 3 танки 2014-го року, зроблені в РФ. Опівдні Президент України Петро Порошенко, особисто провівши рекогносцировку під Дебальцевим, заявив, що Збройні Сили України разом з Національною гвардією України завершили операцію по плановому та організованому виводу частини підрозділів та що вже вийшло 80 % українських військових. Увечері стало відомо, що під час відходу із Дебальцевого загинуло 13 українських військових.

20 лютого помічник міністра оборони Юрій Бірюков оприлюднив дані, де було сказано, що під час боїв на Дебальцевському плацдармі з 18 січня по 18 лютого загинули 179 українських військових, 110 військових потрапили в полон, а 81 — зникли безвісти. Від початку року під час боїв за Дебальцеве загинуло 2911 бойовиків.

На 2 500 українських військових були кинуті 15 000 — 17 000 особового складу ворога