Короткий життєвий шлях
Сергієнко Сергій Олексійович народився 22 липня 1988 року у селі Новоаврамівка Хорольського району Полтавської області. Закінчив Новоаврамівську гімназію, Хомутецький ветеринарно-зоологічний коледж, працював в агрофірмі «Хорольська».
У 2016 році підписав контракт на службу у Збройних Силах України. Учасник антитерористичної операції на Сході України. Служив у снайперському взводі 54 окремої механізованої бригади.
22 січня 2018 року підрозділ отримав бойове завдання: вояки повинні були виявити групу снайперів противника. Взвод вийшов 2 групами — у меншій було троє військовослужбовців, один з них — з них Сергій, друга група рушила на іншу позицію. Зі світанком почався обстріл поблизу смт Луганське, одна з мін розірвалася поруч із Сергієм. Сергія витягли з-під вогню, надали домедичну допомогу, викликали медиків – через півгодини були в госпіталі… але ще по дорозі Сергій помер — рани виявилися несумісними з життям – частина уламків міни калібру 82 мм влучила між шоломом та бронежилетом. 24 січня 2018 року похований в Новоаврамівці – в останню дорогу героя проводжали на колінах.
Сергію було 29 років.
За полеглим воїном сумують
Проросійські найманці забрали сина у матері. Без брата лишилися дві сестри.
Життя після смерті
Указом Президента України № 98/2018 від 6 квітня 2018 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкового виконання військового обов’язку» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Спогади про полеглого воїна
Командир взводу Сергія під час поховання:
– Потрапив у взвод не випадково: він цілеспрямовано до цього йшов. Із першого дня, коли тільки познайомилися, а потім часто про це говорили, він для себе прийняв рішення розвиватися та просуватися по військовій службі. Він дуже добре розумів, як служити, що робити і практично весь час він витрачав на навчання. Коли у нас були заняття, тренувальні виїзди, спецпідготовка, то він весь час вдосконалювався. І він досяг значних успіхів, став спеціалістом високого рівня. Улітку мріяв піти на сержантські курси, щоб ще підняти свій рівень. Це була одна з небагатьох людей, які потенційно згодом могли б командувати взводом. Дуже відповідальний. Без пафосу, це стовідсотково відмінний солдат: і стосовно його ставлення до служби, і до свого тіла, своїх можливостей, виконання завдань. А наш взвод виконує дуже специфічні завдання, при яких ступінь відповідальності людини є наріжним каменем. А він був одним із кращих у взводі.
Вікторія, однокласниця й подруга Сергія (під час прощання):
– Завжди усміхнений. Був дуже хорошим другом, завжди приходив на допомогу. Із самого дитинства з хлопцями на вулиці, з однокласниками дружив. Ніколи ні в чому не відмовляв. По життю був дуже справедливий. Тоді вирішив, що стане військовим і ніхто не міг його переконати. «Я вирішив, я піду», – казав Сергій. Спочатку нікому ж не сказав, що підписав контракт, в армії до цього не служив. Але дуже цікавився подіями на Сході, знав, що треба захищати маму, сестер.