Короткий життєвий шлях
Конопльов Андрій Анатолійович народився 29 квітня 1977 року у с. Новомихайлівка Манського району Красноярського краю РРФСР.
Закінчив Лубенське професійно-технічне училище №12, де отримав спеціальність зварювальника. Проживав у м. Пирятин Полтавської області. Працював у Пирятинській філії ПАТ «Лубнигаз».
7 серпня 2014 року Андрій Конопльов став на захист Батьківщини в лавах Збройних сил України. Після проходженні навчання у військовій частині А3990 проходив службу в 128 окремій гірсько-піхотній бригаді на посаді стрільця – помічника гранатометника. З 10 листопада 2014 року по 23 січня 2015 року у складі 15 окремого гірсько-піхотного батальйону, старший сержант Конопльов брав участь в антитерористичній операції. Зокрема виконував бойові завдання на взводному опорному пункті у районі села Нікішине в Шахтарському районі Донецької області. За весь період участі в АТО постійно виконував бойові завдання на передовій. Неодноразово брав участь у супроводі техніки, яка доставляла боєприпаси, озброєння, військово-технічне майна та продовольство на взводний опорний пункт.
23 січня 2015 року в черговий раз незаконні збройні формування здійснили наступ на взводний опорний пункт, застосовуючи при цьому стрілецьку зброю, танки та артилерійські обстріли. Старший сержант Андрій Конопльов ніс службу на визначеній йому позиції, першим побачив ворожі танки противника, які вели вогонь по позиції. Підняв особовий склад відділення, сповістив командира взводного опорного пункту. В умовах, пов’язаних з ризиком для життя, не вагаючись, діяв впевнено, самовіддано: з РПГ-7В здійснив декілька влучних пострілів та знищив один із ворожих танків противника, потім зумів підбити другий танк незаконних збройних формувань. Але цей танк здійснив постріл, і в результаті прямого попадання танкового снаряда Андрій загинув. Завдяки діям Андрія Конопльова, який заради збереження життя бойових побратимів пожертвував своїм, наступ противника було відбито, позиції утримано, а противнику нанесено значних втрат, в тому числі у живій силі.
Андрію було 37 років.
За полеглим воїном сумують
Проросійські найманці забрали сина у мами. Без чоловіка лишилися дружина, а без тата – два сина, молодший з яких народився за пів року до смерті тата.
Життя після смерті
Указом Президента України № 424/2018 від 12 грудня 2018 року за виняткову особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшому сержанту Конопльову Андрію Анатолійовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
28 червня 2015 року в Новооржицькій ЗОШ відкрито меморіальну дошку полеглому на війні випускнику школи Андрію Конопльову.
9 квітня 2021 року рішення Полтавської обласної ради було затверджено положення про Стипендію імені Героя України – Андрія Конопльова.
Конопльов Андрій Анатолійович занесений до Книги Пошани Полтавської обласної ради (посмертно)
Спогади про полеглого воїна
В рамках проведення Полтавським обласним ТЦК та СП літературного конкурсу “Просто Подвиг” Назар Олійник надіслав твір в пам’ять про Андрія Конопльова:
Найкращі з кращих падають від куль,
Грудьми своїми землю прикривають.
Сумним набатом в селах і містах
Звучать слова: «Герої не вмирають…»
«Мамо, герої не вмирають», – кричу, ніби переконую, крізь зимовий туманний морок, – «Герої не вмирають, чуєш, мамо?!»Нікішине, постріли, сніг, кров, побратими, тиха мелодія мобільного, що лине у височінь, голос мами… «Ні, герої не вмирають. Я живий, мамо!» – намагаюсь кричати, навіки падаючи в небесно-синій морок. Час стрімко згортає життєвий шлях у зворотному напрямку: вогні нового року, засніжений Пирятин, дружина, син, прощання, мама, школа, друзі, сильні таткові руки, дитячий садочок, народження… Стрілка годинника робить свій останній порух, щоб зупинитись тепер навіки – двадцять третє січня дві тисячі п’ятнадцятий рік.«Герої не вмирають…» – підхоплюють мій заклик пропахлі порохом герої Крут. Вічний годинник просторової паралелі вже відраховує двадцять дев’яте січня тисяча дев’ятсот вісімнадцятий рік. Вечір, сутінки, станція Крути. Боротьба за незалежність та свободу України триває. Постріли. Молоде життя гімназистів навіки обірване кулею російського агресора…«Герої не вмирають!» – постають крізь століття в одвічному заклику тисячі вбитих та закатованих лицарів звитяги у боротьбі за незалежність України.«Сєдой», ти чуєш нас, «Сєдой», – благально кричать побратими. «Ти врятував нам життя, брате!» – не вірить у найгірше командир.Ще тільки займалось на світ, як ворожі танки разом з артилерією з’явились на горизонті. Діяти потрібно було негайно. Зволікання дорівнювало б смерті побратимів. Я відчайдушно шукав зв’язок зі штабом, щоб сповістити командуванню про наступ противника. Розпочав бій самостійно, адже не мав права підпускати ворога близько до українських позицій. Влучно знищив найближчий танк, який повертав смертоносне дуло в мій бік, підбив другий. Далі – спалах і одвічна тиша … Конопльов Андрій Анатолійович – старший сержант Збройних сил України за виняткову особисту мужність та героїзм нагороджується званням Героя України та орденом «Золота Зірка» посмертно. Герої не вмирають, мамо, вони дивляться на світ очима своїх дітей.
Даний твір став переможцем в номінації “Дитяча творчість”.